Блог Петра Андрющенка

радник міського голови Маріуполя

Все записи блога
  • Міністерство невивчених уроків Я вже знаю все про майбутнє після перемоги. Я не знаю лише одного, як внутрішнім біженцям до неї дожити тут. В евакуації.
  • Страх як союзник Ми мусимо привести війну туди, де її не було. Та повернути туди, звідки вона прийшла.
  • Два роки окупації Два роки ми намагаємося знайти своїх людей. Дізнатися правду, скільки маріупольців насправді вбили росіяни.
  • Мир в обмін на справедливість? Чи готові ми на обмін миру на справедливість в разі перемовин? Чим ми готові поступитись, кого не пробачити, але відпустити непокараними?
  • День, що нас розділив 9 травня стало днем, який поділив нас на тих, хто тут. І тих, хто там – в окупації.
  • Чи втратимо ми наших дітей за кордоном Як ми, Україна, будемо виховувати українців серед дітей, які перебувають за кордоном?
  • ФСБ vs ГРУ: жабогадюкінг на марші Історія протистояння ФСБ та ГРУ зі всіма резонансними арештами не буде повною без однієї пікантної деталі.
  • Культурний наступ: шоубіз, який на часі Перемога має бути не лише на полі битви. Наша перемога має бути і в голові звичайного середньостатистичного європейця, американця, австралійця.
  • «Баби нових народять». Українська версія На думку Уряду, проблема демографії не в тому, що кількість біженців щодня збільшується, а в тому, що ми «мало народжуємо».
  • Економіка: все погано, але надія є Коли економіка починає думати про виживання до перемоги, рано чи пізно вона починає думати про це замість перемоги. А це – стрибок у прірву.
  • Бути, а не здаватись На часі прагматизм та ефективність. Інакше далі продовжимо втрачати людей та силу спротиву в окупації, героїв на фронті, впритул до якого під «живим щитом» можна сховати все.
  • Новий рівень терору Допоки російські літаки можуть наближатись на 50-60 км до лінії фронту, будуть КАБи.
  • 500 тисяч причин не думати про 500 тисяч Якщо Президент каже, що потрібно точно не 500 тисяч мобілізованих, а скільки не знає – це неправда. Або в першому твердженні, або у другому.
  • Чому росіяни не демонтують пам’ятники Шевченку Чому бюст Шевченка в окупації або росії – це лише частина геноциду, а не навпаки?
  • Скляні очі бездуховності Така неприкрита демонстрація армії бездушного державного апарату. Ані співчуття. Ані відповідальності.
  • Захистити носіїв відплати: що на часі, але поза кадром Як юридично захистити наших людей, які змушені боротися за незалежність України там, де зараз не діють ані наші закони, ані закони людства та людяності.
  • Життя після Крокусу. Що далі? У досить короткій перспективі ми побачимо наслідки хибного рішення змінити винний ІДІЛ на невинних нас.
  • Знаєте, що таке справжній цинізм? Відомства досі не спромоглися вирішити питання впорядкування використання гуртожитків на потреби біженців.
  • Єдність як зброя перемоги Загальні фрази замість конкретних відповідей. Переможні реляції замість критичного оцінювання. Та продовження розмови як з дітьми.
  • Як ми втратили мільйон українських сердець Якщо прямо зараз не почати змінювати підходи та чиновників, благі наміри на ефективні дії, ми продовжимо втрачати мільйони без будь-яких бойових дій.
  • Настав час вийти за межі Професійні навички будівельників максимально потрібні країні. А ще вони потрібні економіці. Чи можна це поєднати? Так.
  • Єдність, яку ми втратили Внутрішнє переконання себе у власній недооціненості стало важливіше за питання суспільного виживання нації. Чи зможемо ми подолати це?
  • Річниця замовчаних питань Росіяни у 2014му теж не готові були розпочинати війну. Путін досі так діє – перевіряє на слабкість, а лише потім атакує. Якщо побачить ту саму слабкість. А ми показали слабкість.
  • Як нам повернути своїх дітей Діти – це одночасний суб’єкт та об’єкт російської пропаганди. Саме з них росіяни кують націю нових «русских украинцев».
  • Квиток до Краснодару Вже два роки переселенці почуваються безхатьками у власній країні.